Городок Встреч
Мой блог
04 Июня 2012

Що можна побачити в Закарпатті за вихідні? Таке запитання часто ставлять собі любителі подорожей чи відкривати для себе чогось нового.

Останнім часом наш мальовничий край став дуже популярним для відвідин туристами. В першу чергу завдячуючи розвитку наших курортних зон. Термальні води, санаторії, красива природа, чисте повітря, затишок, специфічні кухня та колорит місцевих жителів, своєрідні фестивалі та заходи,чудеса природи та багато іншого щодня заманюють громадян інших куточків України та світу до Закарпаття.

Ми, місцеві жителі, також нерідко задаємося питанням, що живемо серед такої краси, а ще далеко не все бачили. І навіть побувавши в багатьох місцях, побачивши на всю їх красу – майже у кожного проявляється бажання повернутися сюди ще й ще. Одного сонячного суботнього дня п’ятеро нас, закарпатців, вирішили поїхати у невеличкий тур по Закарпаттю.

 Виїхавши з Берегова о 8:30, ми рушили в сторону Виноградова. Першою нашою зупинкою за планом, який ми обговорили лише напередодні ввечері, було село Велика Копаня, що на Виноградівщині. Відоме воно своїм джерелом з водою під назвою «Чиргів», що славиться своєю смачною та цілющою водою. Щоправда побачити якоїсь таблички з назвою чи надписом нам так і не вдалося. Над джерелом красується ікона Божої матері.

Ми вирішили лише скуштувати води, випивши по склянці. Але одразу після нас, біля джерела зупинилися ще дві автівки, з яких вийшли люди з кількома шестилітровими флаконами. Як відомо Велику Копаню останніми роками називають українською столицею близнюків. Саме у цьому селі, населення якого складає трохи менше чотирьох тисяч осіб, проживає близько вісімдесяти пар близнюків.

Нічого дивного для сільської школи нема в тому, коли в одному класі вчаться одразу кілька пар близнюків. Така велика їх кількість у селі й пояснюється чудодійними властивостями води з джерела, що розташоване посеред села. Місцеві жителі кажуть, що ця вода повністю входить в їх раціон. Вони її п’ють, посуд миють нею, і їжу на ній варять. Інколи й умиваються нею. До Великої Копані неодноразово вже приїжджали журналісти, телевізійники з України та інших країн Європи та навіть Азії… Наступною нашою зупинкою була відома на всю країну «Долина нарцисів».

Для тих, хто не знає «Долина нарциciв» - заповідник, який розташовується в урочищі Кіреші в 4 км від міста Хуст, що в знаходиться центрі Закарпатської області. З 1992 р. у складі Карпатського біосферного заповідника входить до міжнародної мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Саме тут росте білий нарцис вузьколистий, який за словами вчених можна знайти ще в Альпійських та Балканських горах. А унікальність цієї Долини в Україні полягає в тому, що вона розташована не високо в горах, а на висоті 200 метрів над рівнем моря.

Ледь устигши вилізти з автомобіля до нас підійшов молодий хлопець, який представився паркувалньиком і попросив у нас 10 гривень за стоянку машини. Взявши гроші і видавши нам чек промовив: - “За ці гроші можете й палатку тут розкласти”. Вхід на територію самого заповідника – 12 гривень з людини (5 гривень з школяра). Подолавши перших кілька метрів після “шлагбауму” нарцисів біля нас майже не бачимо. Де не де вони ростуть собі по одинці серед поля. Але глянувши вперед можна було помітити, що за одну-дві сотні метрів щось густо біліється. Це були ті самі нарциси.

Так вони чарівні, гарні, білосніжні й в певній мірі незрівнянні, але здається раніше їх було значно більше. Хочеться зазначити, що в порівнянні мого останнього візиту до «Долини Нарцисів» (5 років тому) - кількість цих квітів, зменшилась. Хоча перебували вони чи не на самому піку свого цвіту. В чому причина? Можливо в тому, що штраф за одну зірвану квітку становить лише 12 гривень. Чому лише? До прикладу, якщо люди приїжджають з іншого кінця країни глянути на цю красу, то добра половина з них злакомиться і не пошкодує віддати тих 12 гривень за одну квітку. Інша причина – такий собі своєрідний бізнес місцевих дітлахів. Коли ми вже покидали долину, до нас підбігли два хлопчики років з десяти. В одного було два букети білосніжних нарцисів, що занесені до Червоної книни, в іншого – один. Вони пропонували придбати квітку за 10 гривень. Але, якщо Ви ще тут не були - наполегливо раджу відвідати це місце, сфотографуватися на фоні них. Тому що такі нарциси на Україні більше ніде не ростуть.

Будьте впевнені дорогу сюди знайдете без проблем, і поворот на «Долину Нарцисів» Ви точно не пропустите оскільки біля нього стоїть великий пам’ятник нарцису. Далі наш шлях ліг у сторону Міжгір’я. Тому що наступним нашим плановим пунктом зупинки було перлина українських Карпат – Синевирське озеро. Та до нього від Хуста більше 80 кілометрів. Наступний населений пункт, який ми проїжджали – Іза. Це село, яке на всю Європу відоме своїми виробами з лози. Цим ремеслом тут займаються з діда-прадіда всією сім’єю.

Якщо колись основним виробом були кошики, то тепер вибір тут надзвичайно великий. Від сувенірів, масажерів і аж до крісел-качалок та столів. Асортимент надзвичайно великий, і на любу товщину гаманця. Ще ми зупинялися між селами Іза та Липча. Там є оленяча ферма. Це 800 метрів у бік від автошляху Хуст-Долина.

Кажуть, перших оленів сюди завезли ще чверть століття тому. Тоді їх було 32. На сьогоднішній день їх вже близько двохсот. Довгий час, багато хто не знав про існування та функціонування цієї ферми, і для туристів вони були недоступними. Тепер багато туристичних фірм включають до своїх програм відвідування оленячої ферми. Вхід платний – 10 гривень. За ці гроші охоронець пускає на територію ферми. Щоправда всі олені загорожені сіткою, але до неї можна підійти й погодувати благородних тварин сухим хлібом (сухарями). Якщо не маєте при собі – Вам їх продадуть. За п’ять гривень пакет. Саме цим продуктом харчування Ви зможете заманити до сітки оленів, погодувати їх, погладити поки вони мирно їдять, і само собою сфотографуватися.

Можна сфотографуватися й з оленячими рогами або взагалі купити їх якщо Вам не шкода три-чотири сотні гривень. Охоронець повідомив нам, що зиму цим оленям легше перенести як жарке літо, вони навіть сплять в снігу і їм не холодно. Територія у них велика, є струмок і озеро. Побувши тут хвилин двадцять, роздивившись і нафотографувавшись ми продовжили свій шлях далі.

Проїхавши ще кілька населених пунктів, ми зупинились помилуватися мальовничою природою нашого краю. Зробили зупинку біля одного з дерев’яних мостів, яких на нашому шляху траплявся ще добрий десяток. Це ще була територія Хустського району. Мости, які жителі великих міст та мегаполісів напевно назвали б екстремальними та небезпечними. А для місцевих жителів вони десятки років служать можливістю переходу через річку, в даному випадку «Ріку». Отримавши чергову порцію позитивних вражень ми рушили далі. Чим ближче наближаєшся до Міжгір’я - тим більше в’їжжаєш у гори. Складається таке враження, що вони немов би обіймають Вас.

Травень напевно ідеальний місяць для таких мандрівок. Гори повністю позеленіли і їх краса не може не привернути увагу. Проїхавши Міжгір’я, ми зробили поворот у сторону Синевира. Відстань від райцентру до озера 30 кілометрів мальовничих краєвидів наших Карпат. Могутні високі гори, полонини. На самому перевалі проводиться щорічний фестиваль «Трембіти кличуть в Синевир» (друга половина серпня). Після перевалу, ми проїхали два населених пункти, які називаються «Синевир» та «Синевирська Поляна», повз яких тече вже річка «Теребля».

Цікавий факт ми запримітили тут. Жінки перуть одяг саме у річці, що трохи здивувало. А взагалі у цих селах багато однотипних будинків, на яких нерідко можна зустріти табличку «будинок здається». Через кілька хвилин ми приїхали до підніжжя озера. Плата за стоянку машини на стоянці – 3 гривні. Вхід на територію 10 гривень з людини (2 гривні з дитини).

Заплативши ще 25 гривень з усіх Вам дозволять під’їхати до самого озера на Вашому автомобілі. Але виявивши бажання пройтися і подихати свіжим повітрям, ми вирішили подолати шлях до озера (1,2 км) пішки. І не пошкодували. Ми дихали гірським повітрям, по обидва боки від нас стояли височенні сосни та ялини, назустріч нам тік струмок з холодною джерельною водою.

По дорозі вверх місцеві жителі пропонують придбати в них бринзу, мариновані білі грибочки, різноманітні трав’яні чаї та інші наїдки. Дорога до озера займає 15-20 хвилин ходи. Обабіч дороги є таблички, де вказані тварини та рослини що є в цій місцевості... Трішки інформації пор саму водойму. Озеро «Синевир» є найбільшим озером українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря. Входить до складу Національного природного парку «Синевир».

Розташоване це надзвичайно красиве озеро поблизу села Синевирська Поляна, Міжгірського району, Закарпатської області. Площа озера дорівнює близько 5 гектарам, середня глибина Синевирського озера становить 8-10 м, а максимальна аж 22 м. Через те, що Синевир знаходиться високо над рівнем моря і його глибина досить велика, то навіть у найтепліші дні лише поверхня озера прогрівається до помірно теплої температури, решта ж не те що холодна, а крижана.

Так як озеро входить до Національного природного парку, то купання та вилов в риби в ньому категорично заборонений! Оскільки погода нам сприяла, «Синевир» постав перед нами у всій своїй красі. Велике, красиве, чисте, вода у ньому блакитна й прозора. Краєвиди навколо озера неймовірно чарівні та казкові. Стрімкі схили, вкриті стрункими ялицями, вік яких становить майже два століття, спадають прямо до водяної поверхні. А на середині озера знаходиться, немов зіниця блакитного ока, невеличкий острів, народна назва якого Морське око. Далеко не завжди є можливість побачити його в найкрасивішому стані, оскільки у період дощів вода стає темною, взимку – взагалі замерзає. На іншій стороні озера стоїть скульптура, що має назву «Синь і Вир». Її висота – 13 метрів.

Тут є послуга катання на плоті. Також, серед місцевих старожилів існує така приказка: якщо пройти озеро навкруги мовчки і доторкнутись до скульптури загадане Вами бажання впродовж цього походу обов’язково здійсниться… Пробувши майже дві години на Синевирі ми рушили далі. Наступною нашою зупинкою за планом мав бути шипітський водоспад, але заїхавши в Міжгір’я хтось із нас згадав, що у сусідньому селі Сойми, через яке проходитиме наш шлях є бальнеологічний курорт «Верховина», який спеціалізується на лікуванні хвороб шлунку, кишечника. А неподалік корпусів санаторію розташоване джерело з мінеральною водою «Сойми».

 Наш «екіпаж» не пропустив можливості зупинитися і скуштувати місцевої мінеральної водички (набирати її тут можна скільки завгодно і абсолютно безкоштовно). Прямо по горизонту від джерела видніється величезний красень комплекс. Вже збудований, але ще без назви і функціонування. Коло нього видніється ще один, трохи менший. Є така думка, що це також буде санаторій. Цікаво, що в селі Сойми відбувається злив двох річок. «Репинка» впадає у вищезгадану «Ріку». Подолавши ще кілька десятків кілометрів шляхів Міжгірщини, ми заїхали в село Пилипець, де і знаходиться шипітський водоспад. Місцевість тут теж неймовірно приваблива, і по своєму незабутня. У такі місця хочеться повертатися знов і знов. Вхід до водоспаду коштує – 3 гривні з людини. За паркову машини в нас не взяли ні копійки.

Подолавши кілька сотень метрів стежок у хвойному лісі ми нарешті почули шум «Шипоту». 14-метровий «Шипіт» постав перед нами своєю могутністю та красотою. Взагалі, Шипітський водоспад давно став невід’ємною частиною більшості туристичних маршрутів Закарпаття та й всього Карпатського регіону. Щороку, побачити та помилуватися ним приїжджають десятки тисяч подорожуючих.

В кожну пору року, "Шипіт" красивий-по своєму. Так би мовити, кожна пора року дає йому свою родзинку. Щоправда взимку, до водоспаду трошки тяжче добратися, через сніги та холод, але бажаючих побачити водоспад взимку природні катаклізми не зупиняють.

Поблизу водоспаду влаштовані лавочки з столиками та накриті бесідки для відпочиваючих. Бесідки здають за 7 гривень за годину користування, а лавочки безкоштовно. Можна тут й розпалити вогнище, посмажити щось смачненьке і просто відпочити. Місцина для відпочинку – ідеальна. Також на вході можна придбати різні магнітики чи сувеніри, які будуть Вам завжди нагадувати про цю мальовничу місцевість.

Вже повертаючись додому, ділячись думками та враженнями ми дійшли до висновку, що таких ось міні-турів по нашому чарівному краї можна придумати і реалізувати як мінімум добрий десяток, а то і більше. То ж ласкаво просимо до Закарпаття!

zakarpattyachko.com.ua

Просмотров всего 3930, сегодня 6 / Комментариев 0
Страницы: [ 1 ]
 
Андрій Кенийз
Без фото
О себе:
Працюю,вчуся. Люблю подорожувати Україною, обожнюю свій чарівний Закарпатський край!
Мои рубрики:
E-Mail:
Пароль:
запомнить меня Регистрация
Последние новости:
     
    Rambler's Top100 bigmir)net TOP 100

    При использовании информации в печатном или электронном виде
    ссылка на www.randevucity.net обязательна
    randevucity.net не несет ответственности за содержание информации, которую размещают пользователи ресурса.
    Copyright © 2005-2017, RandevuCity.net Все права защищены.
    Страница сгенерирована за 0,006467 секунд